Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
Уникнути небажаної компанії виявилося нескладно, бо в процесі пошуків Афанасій зробив декілька дивовижних відкриттів. По-перше, дійсно, пан Зривко жив лише у тільки-но випитих пляшках горілки. Він з'являвся, як правило, на самому дні хвилин через п'ять-десять після останньої випитої чарки, сідав, коли перебував у гарному настрої, на саморобний ослінчик із червоного дерева, який завжди носив із собою, закидав ногу за ногу і починав курити цигарку. Інколи пан Зривко діставав із кишені губну гармошку і награвав мелодії, які Афанасій раніше чув тільки у фільмах про Другу світову – там такі мотиви награвали Фріци та Ганси зі шмайсерами і в касках, сумуючи за Фатерляндом. По-друге, якщо пити горілку вдвох або втрьох, однієї пляшки для появи пана Зривка мало, а скільки потрібно точно, ніхто не знає, бо у кожного своя норма. По-третє, вирахувати норму на кожного, як правило, вкрай складно. Так пошуки пана Зривка у компанії колег по пошуку сенсу життя перетворилися на неймовірну пригоду з захопливими бесідами про всесвітню несправедливість, в ході яких розкривалися чорні змови проти власного народу та потаємні місця, де збираються тещі. Проте через деякий час Афанасій помітив, що його компаньйони в пошуках скарбів цивілізації, такі собі Індіани Джонси місцевого розливу, часто-густо безслідно зникають у просторі та часі у найцікавіших місцях, полишаючи його на самоті. Його ніхто не слухав і не чув, і він із тугою згадував вредного, але напрочуд енергійного та комунікативного пана Зривка.
У глибині душі Афанасій завжди був експериментатором, тому, шукаючи пана Зривка, він не просто тупо випивав кожного дня по пляшці горілки, а робив це системно, намагаючись творчо урізноманітнити досліди. У результаті строго наукових пошуків Афанасій відкрив і практично довів, що якщо самому випити не одну, а дві пляшки горілки, то навіть неозброєним оком можна помітити, що в такому разі пан Зривко приходить не сам, а з улюбленою істотою – рожевою білочкою. Білочка живе у пана Зривка в лівій кишені, а коли у неї гарний настрій, то вона сидить у нього на плечі й легковажно помахує хвостом, через що часто хитаються приміщення, в яких Афанасій розміщував свої тимчасові лабораторії. Білочка була дуже красива; але це вже поміж нами – всі намагання Афанасія вступити з нею в інтимні стосунки з невідомих причин зазнавали невдач. Таких же невдач зазнавали і його намагання знову потоваришувати із паном Зривком, який, очевидно, образився на Афанасія за ганебну поведінку. Через це Афанасію ставало ще більш самотньо – його ніхто не розумів, ні вдома, ні на роботі, де він інколи з'являвся, і сам процес життя видавався йому вже примарою – некрасивою примусовою примарою, від якої його може позбавити лише одна істота.
Треба зазначити, що, незважаючи на видимість безглуздості та безнадійності, у процесі пошуків наш герой придбав чимало друзів. Ніхто з них не був знайомий так близько з паном Зривком, як він, проте майже всі вони добре знали білочку, щоправда, до них вона приходила необов'язково рожевою. Зваблива істота наряджалася то в білу, то в помаранчеву, то в чорну шкурки, при цьому колір не залежав ані від кількості випитого, ані від різновиду бухла, ані від міцності. Просто з'являлася собі у навманнячому кольорі на свій білячий розсуд, як правило, маскуючись під дружин, і дратувала мужиків своїм пухнастим хвостом до нестями, аж хотілося вбити. Тоді мужики починали ганятися за білочкою, проте без особливих успіхів, а коли конфлікт досягав апогею, то нічого не залишалося, як кликати на допомогу зелених чоловічків. їх набігала ціла ватага, неорганізована і напрочуд галаслива. Білочка весело скакала поміж них і махала хвостом, зелені чоловічки верещали і розбігалися, зрештою, Афанасій так і не міг зрозуміти, хто за ким ганяється і хто кого боїться.
Спостерігаючи за безсистемним пошуком сенсу буття своїх колег, Афанасій дійшов до однієї цікавої ідеї: а якщо використати зелених чоловічків і за їх допомогою знову потоваришувати із паном Зривком? Вони ж бо – і зелені чоловічки, і пан Зривко – з'являються після певних ритуалів, пов'язаних із випитим алкоголем, а отже, їх природа має бути однаковою. Щоправда, зелені чоловічки з'являються безсистемно і є, наразі, поки що неорганізованим неідентифікованим натовпом, тоді як пан Зривко – перший і неповторний, як Гагарін. Але існують вони всі, безперечно, десь в якомусь одному просторі.
Користуючись своїм професійним досвідом (за освітою та фахом він був інженером-конструктором), Афанасій узявся модулювати та розраховувати ситуації, у яких зустріч його, зелених чоловічків та пана Зривка могла б стати у реальному вимірі найбільш вірогідною. Обома ногами спираючись на граніт науки, який він із червоним дипломом вигриз в університеті, Афанасій обписав формулами та обмалював кресленнями кухню, ванну кімнату та туалет. Далі його, стоячи з пательнею напереваги в дверях кімнати, не пустила дружина. Хіба ж можуть жінки, особливо дружини, осягнути велич наших задумів?! Отож. Зрештою, дійшовши в своїх розрахунках до унітаза, Афанасій збагнув, що знаходиться десь посередині ймовірного доказу теореми Ферма, проте не став продовжувати експеримент, який би неминуче закінчився сенсаційною перемогою. Але ж не гламурні, непотрібні для майбутнього людства теореми його цікавили, а нагальні питання щастя всіх людей на землі, секрет якого знав – у цьому тепер вже не було жодних сумнівів – лише пан Зривко. «На нього залишається вся наша надія! – з тривогою думав Афанасій, відпочиваючи від розрахунків, лежачи під раковиною. – Тільки він знає відповідь!» Звідки, з якого боку Афанасій дійшов таких висновків, яким чином потенційний перспективний артист перетворився в його свідомості на носія вселенської мудрості, останню надію людства, раціонально пояснити важко. Проте таки це було так – пан Зривко став останнім мерехтливим промінцем у кінці безкінечного тунелю безнадій.
Як не дивно, всі ці філософські одкровення аж ніяк не скасовували первісних планів Афанасія – спіймати пана Зривка, ув'язнити, після чого вирушити на всесвітні гастролі. Як це кореспондувалося поміж собою – щастя всіх людей на землі та концерти – невідомо, але Афанасій точно знав, що істина пролягає саме десь на цих територіях. Інколи він навіть думав, що насправді існує не один, а двоє панів Зривків, а можливо, що навіть, і три, чотири, хто їх там може порахувати насправді? І від цієї думки його охоплював суцільний жах, від якого він ховався під ліжком. Там було темно і затишно, там без перешкод він міг мріяти, як дитина: вигадувати, спираючись на нові, відкриті ним особисто здібності пана Зривка, концертні номери, будувати програми, рахувати витрати і доходи, зводити кошториси, вести гросбухи і кожного разу – поки швабра дружини зі смердючою ганчіркою не тицькала цинічно йому в обличчя – доходити блаженного висновку, що ще трохи – і мільйони самі потечуть до кишень, він стане знаменитим і поважним членом суспільства. У той же час, під звуки удаваних овацій глядачів, він розробляв концепцію нового світоустрою і конструював філософські бесіди з паном Зривком на різноманітні теми – від утворення Всесвіту до курсу валют на міжбанку. Згодом дві концепції перетнулися та сплелися в одну і своє подальше життя Афанасій уявляв собі як безмежний степ, який перетинає театральний фургон, де вони з паном Зривком філософствують про щастя всіх людей на планеті Земля, а білочка править кіньми.
Родина ставилася до способу життя та пошуків Афанасія, м'яко кажучи, неоднозначно, але терпіла, бо Афанасій був доброю людиною і нікому не бажав зла. Тож і всі люди навколо також автоматично ставали добрими, за винятком тещі. Дружину свою Афанасій дуже любив, вважав її святим створінням, проте таким, що тимчасово перебуває під впливами темних сил. Сподіваючись відлучити його від пошуків вселенського щастя, підмовлена тещею, вона з метою кодування кілька разів водила чоловіка по гіпнотизерах та різних народних ворожках, безглуздо витрачаючи величезні кошти, які б могли піти на значно корисніше діло – наприклад, ті ж лови пана Зривка. Однак провал цієї ідеї з самого початку був очевидним: дипломований інженер навіть суто гіпотетично-геополітично не міг потрапити в дурні шарлатанські пастки, розставлені бездарними аферистами.
